Facebook

Популярні

Статті про тварин

Альпака

Альпака (Vicugna pacos)

Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)

Родина: Верблюдові  (Camelidae)

Відмінні ознаки:

Домашня парнокопитна тварина, що нагадує низькорослу ламу, має м'яке і довге руно (з боків його довжина досягає 15-20 см). Забарвлення тварин цього виду має понад 24 натуральні відтінки. Довжина тіла - 70-80 см. Висота в загривку сягає 94-104 см. Вага - 55-70 кг.

Розповсюдження та місця проживання:

Розводять у високогірному поясі Південної Америки (Анди) біля Еквадору, південного Перу, північного Чилі та західної Болівії. Тут же трапляються і повторно здичавілі альпаки. Пасуться на високогірних пасовищах, на висоті 3500-5000 метрів.

Харчування:

Травоїдні альпаки харчуються різноманітною рослинною їжею. Особливих переваг немає, тому кормом служать: трава, молоді пагони чагарників, листя дерев та багато інших видів рослинності.

Спосіб життя:

Стадні тварини, активні вдень. Живуть невеликими груповими спільнотами на чолі з провідним самцем.

Особливості розвитку:

Статевої зрілості досягають у 2 роки. Після 11-місячної вагітності народжується 1 малюк, якого мати вигодовує молоком до 6-12 місяців. У природі живуть 15-20 років, термін життя в господарствах лімітується фермером, у зоопарках доживають до 25 років.

Природоохоронний статус та стан природної популяції:

Відсутній. На сьогоднішній день тільки в Південній Америці мешкає близько трьох мільйонів альпак, більшість з яких населяє Перу.

Найближчі родичі:

Вікунья, чи вігонь (Vicugna vicugna), та інші види верблюдових Південної Америки – лама (Lama glama) і гуанако (Lama guanacoe).

Альпака і людина.

Основною цінністю альпак є їх незвичайна шерсть. На перший погляд громіздкі, альпаки насправді виявляються дрібними 70-кілограмовими тваринами зростом не більше одного метра, які після стрижки мають дуже беззахисний вигляд. Вовняний покрив на боках тварини може досягати 23 см, тому візуально дикі тварини (яких не стрижуть) виглядають набагато більшими за своїх домашніх родичів. Вирощують альпак для отримання вовни, з якої роблять теплі та м'які ковдри, пледи та одяг, а із хутра роблять предмети для дому. З огляду на зовнішній вигляд шерсті, альпак поділяють два різновиди: Уакайа і Сурі. Першим властива довга шерсть, що має вигляд кісок, у других шерсть нагадує м'який плюш. Хутро альпак дуже схоже на овече, але в багато разів перевершує його за властивостями. По-перше, воно не має жирових складових, тому не мажеться і не притягує пил. По-друге, шерсть альпака в 7 разів тепліша, ніж у овець, не викликає алергічних реакцій, тому активно використовується у виробництві дитячих товарів. На території Перу існують спеціалізовані фермерські господарства, які займаються розведенням та селекцією цього виду тварин. Проте більшість тварин цієї популяції, як і раніше, мешкають на приватних фермах у кількості 50–80 голів. Останнім часом фермери об'єднуються у кооперативи, і тоді чисельність загального стада може сягати 40–45 тисяч голів. Але альпаки не є домашніми тваринами у традиційному розумінні. Це одомашнені гірські тварини, які мешкають також і в дикій природі. Альпаки можуть боятися дотиків рук, вони від народження дуже допитливі (навіть занадто) й здатні самі поранитися, активно користуються нюхом. Альпаки мають лагідну мирну натуру поведінки. На відміну від лам, гуанако і верблюдів, вони рідко плюються в людей, з'ясовуючи, таким чином, стосунки лише один з одним при змаганні за їжу, та потрапляння в людину можливо зазвичай випадковим чином. Лами і альпаки при схрещуванні дають потомство під назвою уаріс, а вікуньї та альпаки під назвою paco-vicuna. Такі  гібриди не здатні розмножуватись, але мають дуже м'який характер і тому ідеально підходять на роль домашніх вихованців.

Зебра Чапмана

Зебра Чапмана (Equus quagga chapmani)

Ряд: Непарнокопитні (Perissodactyla)

Родина: Коневі (Equidae)

Відмінні ознаки:

Смугаста тварина середніх розмірів, міцної статури, на відносно коротких ногах. Грива коротка, прямостояча; на кінці хвоста - довге волосся. Забарвлення характерне для зебр, складається з темних і світлих смуг, що чергуються (точніше - світлі смуги на темному тлі). Малюнок смуг мінливий як індивідуально, так і географічно, що дозволяє виділити 6 підвидів.

Довжина тіла - 2-2,4 м, хвоста - 47-57 см, висота у загривку - 1,12-1,4 м. Вага -  290-340 кг. Самці всього на 10% більше за самиць.

Розповсюдження та місця проживання:

Широко поширена у південно-східній Африці, від Південної Ефіопії до сходу ПАР та Анголи. Населяючи савани та степи, віддає перевагу пасовищам, особливо розташованим на пагорбах і пологих схилах невисоких гір.

Харчування:

Харчуються трав'янистою рослинністю, вживаючи близько 50 видів трав. Листя та пагони поїдають у менших кількостях. Зебри залежать від джерел води, оскільки повинні пити щонайменше 1 раз на день, і ніколи не віддаляються від них на значну відстань.

Спосіб життя:

Зебри - стадні полігамні тварини, що живуть сімейними табунами. На ніч мігрують на відкриті ділянки, які надають менше укриттів для хижаків. На чолі табуна стоїть жеребець віком 5-6 років, решту складають самиці та молодняк. Розмір табуна залежить від умов проживання, зазвичай у ньому не більше 9-10 голів. Табун виникає, коли молодий жеребець обирає собі кобилу. Незабаром до них приєднуються ще кілька самок, і вони разом тримаються до кінця життя. Склад сімейного табуна постійний, хоча при нападі хижаків або під час міграцій він може тимчасово розпадатися або об'єднуватися з іншими табунами в стада розміром до десятків і сотень голів. Крім того, зебри часто пасуться пліч-о-пліч з іншими травоїдними.

Особливості розвитку:

Статева зрілість настає з 2-х років, хоча ознаки шлюбної поведінки виявляються раніше. Вагітність триває 346-370 днів, на світ з’являється  1 лоша (вкрай рідко двійня). Вже через 10-15 хвилин після появи на світ малюк самостійно встає на ноги, через 20 хвилин робить перші кроки, через 30-45 хвилин проходить помітні відстані, через годину починає годуватися материнським молоком.

У природі живуть 20-25 років; у неволі - тривалість життя тварин досягає 35-40 років.

Природоохоронний статус та стан природної популяції:

Звичайний та найпоширеніший вид зебр, загальна чисельність всіх підвидів наприкінці ХХ століття – понад 300 000 особин. Підвид квагга або бурчеллова зебра (Equus burchellii quagga quagga), що виділяється також, як самостійний вид, вимер у 1883 році.

Найближчі родичі:

Інші представники роду Equus, що включає коней, зебр та диких ослів. Насамперед, пустельна (Equus grevyi) та гірська (Equus zebra) зебри.

Тварина і людина.

Зовнішність зебри для нас звичайна та знайома, і навіть не віриться, що до середини XIV століття зоологи вважали її міфічною твариною й не вірили в її існування. Історія свідчить, що одного разу римський імператор Каракала під аплодування публіки спустився на арену і кинув там звіра, змальованого в анналах, як гіпотигр. Тигр у ті часи позначав те саме, що й сьогодні, а «гіпо» було ім'ям коня. Історики середньовіччя довго ламали голови, намагаючись вгадати, про яку все-таки тварину йдеться. Про тигра розміром з коня чи про коня з норовом тигра? Тим більше, що про гіпотигрів дійшли й інші пізніші розповіді. Так вважалося, що головним ворогом гіпотигра є грифон, який не терпить коней взагалі і гіпотигрів зокрема. Причому, хоча грифони і є найлютішими ворогами коней, вони мають з ними спільного нащадка - він називається гіпогриф. Від коней у гіпогрифа спина і задні кінцівки, а голова і все, що залишилося, як у грифона. Невідомий за часів античності гіпогриф - не що інше, як плід буйної уяви середньовічних менестрелів. Як і належить будь-якому літаючому коню, він увібрав у себе риси своїх родичів - грецьких Скіфоса і Пегаса, одинівського коня Слейпніра і срібного коня Сходу. Але якщо з гіпогрифом все було ясно, то гіпотигри хвилювали думки вчених середньовіччя. Ніхто й не подумав, що йдеться про тварину, відому нам під назвою зебри. Зебра відома кожному, оскільки вона є символом літери «З» в алфавітах багатьох мов світу. У повсякденній промові французів та іспанців сказати про когось «чудова, як зебра», означає приписати йому загадковість і дивність.

Нутрія

Myocastor coypus

Ряд Гризуни

Родина Нутрієві

Ну?трія, болотя?ний щур або койпу (Myocastor coypus) — ссавець, напівводяний гризун, єдиний вид родини нутрієвих (Myocastoridae). Наукова видова назва coypus походить з мови мапуче.

Нутрій разом із родом Хутія часто відносять до однієї родини, зазвичай до родини хутієвих Capromyidae, а іноді розглядають їх як підродини родини Echimyidae.

Зовні нутрія нагадує великого щура. Довжина її тіла досягає 60-ти см, хвоста — до 45 см, важить нутрія 5—10 кг. Самці більші за самок.

Детальніше...

Підписатись

Щоб взнавати новини першому підпишіться!

З наших статей

Карта

loading map...
Click item below to move to